Натаніель Лорд Бріттон увійшов в історію як одна з ключових постатей американської ботаніки. Як вчений, організатор та натхненник, він зробив неоціненний внесок у розвиток цієї науки в США. Його найвідомішим досягненням стало заснування Нью-Йоркського ботанічного саду в Бронксі, де він також став першим директором. Докладніше про його шлях — далі на bronx.name.
З ботанікою у серці
Натаніель Бріттон народився у тихому й зеленому Стейтен-Айленді — місцевості Нью-Дорп, яка в ті часи більше була схожа на село, ніж на частину мегаполіса.
Майбутній вчений з’явився на світ 15 січня 1859 року в родині Джаспера Александра Гамільтона Бріттона та Гаррієт Лорд Тернер.
Натаніель зростав серед лісів, струмків та дикої флори, що пробудило в ньому любов до природи. Попри бажання батьків, аби він став священником, хлопця більше вабила земля, ніж небо. У 1875 році він вступив до Гірничої школи Колумбійського коледжу, де навчався геології під керівництвом Джона Стронга Ньюберрі. Вже у студентські роки його науковий потенціал став очевидним. У 1881 році він опублікував свою першу значущу працю — «Попередній каталог флори Нью-Джерсі».
Після завершення навчання Бріттон викладав у Колумбійському університеті, працював польовим асистентом Геологічної служби Нью-Джерсі, подорожував до Вайомінгу у пошуках скам’янілостей, а також проводив ботанічні дослідження рідного Стейтен-Айленда, які лягли в основу спільної з колегою Чарльзом Голліком книги «Флора округу Річмонд».
Протягом усього життя він залишався активним членом Ботанічного клубу Торрі, а згодом був обраний до Національної академії наук США, Американської академії мистецтв і наук та Американського філософського товариства. Та найбільшим його досягненням стало створення Нью-Йоркського ботанічного саду — інституції, яка поєднала любов до науки, натхнення природи й велику організаторську силу однієї людини.
Дві пристрасті: наука та дружина
Коли доктор Натаніель Лорд Бріттон зустрів талановиту біологиню Елізабет Гертруду Найт у стінах Ботанічного клубу Торрі, ще не підозрював, що народжується пара, яка назавжди змінить ботанічний ландшафт міста. Їхнє знайомство переросло в партнерство, а згодом — у міцний союз, освячений спільною пристрастю до рослин та науки. У серпні 1885 року вони побралися. У медовий місяць пара відправилася у мальовничі сади К’ю в Лондоні. Саме там, серед класичних англійських клумб, Елізабет промовила фразу, яка змінила хід історії:
«У нас буде щось подібне… тільки більше. І американське».
Її бачення, підтримане організаторським талантом Натаніеля, стало поштовхом до створення Нью-Йоркського ботанічного саду. Вже в 1889 році Ботанічний клуб Торрі оприлюднив публічне звернення щодо заснування такої установи, а в 1891 році її офіційно було створено рішенням законодавчого органу штату.
На той момент Бріттон вже був професором геології й ботаніки в Колумбійському університеті, завідував гербарієм та бібліотекою. Але заради нової справи він залишив академічну кар’єру. У 1895 році Бріттон очолив щойно заснований Сад й став його першим директором.
У перше десятиліття роботи Бріттон розгорнув справжню наукову революцію: створив масштабну дослідницьку програму, розпочав серію публікацій та вперше в історії спробував укласти «Американський кодекс» ботанічної номенклатури. Саме в цей період, з 1896 по 1898 рік, з’явилася знаменита «Ілюстрована флора півночі США та Канади», створена разом з Аддісоном Брауном. Вона увійшла в історію як «Флора Бріттона та Брауна».
Але Бріттони не зупинилися на Північній Америці. У 1902 році вони вирушили у першу з численних щорічних експедицій до Карибського басейну. Їхні подорожі дали світу «Флору Бермудських островів» (1918), «Флору Багам» (1920), багатотомне дослідження флори Пуерто-Рико та чотиритомну працю «Кактусові» (1924), створену у співпраці з Джозефом Роузом з Інституту Карнегі.
У ролі директора Натаніель Бріттон керував дослідженнями по всій Північній Америці та Вест-Індії, започаткував програми з публічної освіти, садівництва, співпрацю з університетами й науковими організаціями. Він навіть заснував Науковий альянс Нью-Йорка — консорціум, який об’єднав наукову еліту міста.
Як справжній стратег, Бріттон також майстерно знаходив підтримку серед найвпливовіших постатей доби — таких як Ендрю Карнегі, Джон П’єрпонт Морган та Корнеліус Вандербільт II, які входили до першої ради директорів Саду. Він дякував меценатам у незвичний спосіб — називаючи нововідкриті рослини на їхню честь.
Фундаментальна праця The Bahama Flora
У 1920 році світ побачила праця Натаніеля Бріттона — The Bahama Flora. Результат понад десяти років досліджень, подорожей та наполегливої наукової праці. Це був не просто ботанічний каталог, а ціла ботанічна одіссея — одна з перших спроб науково осягнути багатство флори Багамських островів. І саме ця книга залишалася головним авторитетом у цій галузі понад 60 років.
Почалося все на початку XX століття, коли Бріттон, натхненний ідеєю створення американської ботанічної історії, розпочав низку наукових експедицій до Карибського регіону. Він вважав, що Північна Америка має не просто вивчати свій континент, а й активно досліджувати сусідні тропічні регіони. Першим пунктом призначення стала Нью-Провіденс. Тут у 1904 році Бріттон зібрав 158 зразків. Усі наступні подорожі до Багам тривали до 1911 року.
Бріттон був не лише польовим ученим, а й блискучим організатором. Він майстерно вибудував команду, до якої увійшли провідні фахівці своєї доби — Оукс Еймс (орхідеї), Вільям Максон (папороті), Елізабет Бріттон (мохи), Маршалл Хау (водорості), Фредерік Сівер (гриби) та інші. Він координував роботу між різними науковими центрами, забезпечив співпрацю з Field Museum у Чикаго та британськими ботанічними установами. І, що не менш важливо, знайшов фінансування через меценатів.
Завершивши польову частину проєкту у 1911 році, Бріттон взяв на себе найвідповідальнішу місію — систематизувати величезний масив зібраного матеріалу. Він сів за обробку, перевірку та написання The Bahama Flora. Але навіть у фіналі проєкту не обійшлося без труднощів. Видавництво Charles Scribner’s Sons відмовилося друкувати цю масштабну наукову працю. Та Бріттон не здався. Він організував власне фінансування й видав книгу самотужки.
Опублікована у 1920 році, The Bahama Flora охоплювала 1982 таксони — від судинних рослин до мохів, лишайників, грибів та водоростей. Близько 9% із них були ендемічними, що засвідчувало надзвичайне біологічне розмаїття островів. Праця миттєво стала еталоном для ботаніків, зберігаючи свій статус основного джерела про флору Багам до 1982 року, коли з’явилася оновлена Flora of the Bahama Archipelago.
Останні роки життя та спадщина
Унікальна колекція матеріалів Бріттона охоплює все його професійне життя: листи, наукові рукописи, особисті нотатки, лекційні конспекти, фотографії, сертифікати.
Після виходу на пенсію 1929 року Натаніель працював над монографією Flora Borinquena, присвяченою пуерто-риканській флорі. Але йому не судилося завершити цю роботу. Після смерті дружини Елізабет у лютому 1934 року Натаніель втратив сили, й 25 червня того ж року помер у своєму будинку в Бронксі внаслідок інсульту.
Будинок родини досі зберігся в історичному Річмонді на Стейтен-Айленді як пам’ятка.
На честь Натаніеля Бріттона були названі численні ботанічні роди (хоча деякі з них нині мають інші наукові назви), а також науковий журнал Brittonia. Це авторитетне наукове видання, засноване 1931 року. Видається Нью-Йоркським ботанічним садом. Воно й нині виходить регулярно, публікуючи рецензовані статті з усіх напрямків систематичної ботаніки: від морфології до філогенії, від історії науки до хемотаксономії.
Натаніель Бріттон був вченим, митцем, стратегом, мрійником. Разом з Елізабет Бріттон він залишив по собі не просто установу, а живу, квітучу спадщину. Нью-Йоркський ботанічний сад сьогодні — це не лише місце досліджень й краси, а й пам’ятник подружньому союзу, що розцвів на ґрунті науки.