Його вважають одним із найвпливовіших польових дослідників ХХ століття, який першим почав ретельно вивчати поведінку диких тварин безпосередньо в їхньому природному середовищі, що стало проривом у науці. Його праця охоплює різні куточки планети — від саван Африки до гір Тибету, від безкраїх просторів Аляски до тропічних лісів Амазонки. Про одного із найвідданіших зоологів та охоронців природи — далі bronx.name.
Раннє життя та освіта
Джордж Шаллер народився 26 травня 1933 року в Берліні у родині німецького дипломата Георга Шаллера та американки Беттіни Бьорд Шаллер. З 1933 по 1939 рік родина жила у Празі, а потім у Катовіце, де батько працював у німецькій дипломатичній місії. Після початку Другої світової війни вони переїхали до Радебойля, що біля Дрездена. У 1939 році Джордж почав навчання в школі, але того ж року його батька перевели до Копенгагена, й родина перебралася туди. Його дружина Кей пізніше зауважувала, що дитинство Джорджа, проведене як «американцем у Німеччині й німцем у Данії», сформувало в ньому здатність жити в ізоляції та працювати у віддалених куточках світу — ніде не бути «своїм», але всюди вміти пристосуватися.
У 1942 році родина повернулася до Німеччини, а у 1947 році, у віці 14 років, Джордж разом із матір’ю та п’ятирічним братом емігрував до США, до родичів у Сент-Луїс. Під час еміграції родина могла взяти лише найнеобхідніше, й Джордж обрав свою найціннішу річ — дерев’яну коробку з колекцією пташиних яєць, які збирав у лісах Німеччини. Він майстерно робив у яйцях отвори, видував вміст та зберігав тендітну шкаралупу.
Оселившись у США, хлопець пішов до середньої школи, швидко вивчив англійську мову, досягнув успіхів у біології й творчому письмі. У вільний час досліджував околиці, тримав вдома єнота, опосумів, амфібій та змій. У 1951 році Джордж вступив до Університету Аляски у Фербенксі, приваблений можливістю бути ближче до дикої природи. Спершу він вивчав управління мисливськими угіддями, але згодом зрозумів, що йому ближча зоологія.
У 1955 році Джордж завершив навчання, здобувши ступінь бакалавра зоології й антропології. У прощальний подарунок він передав університету ту саму коробку з пташиними яйцями, що супроводжувала його ще з Німеччини.
«Я не можу сказати точно, коли вперше зацікавився природою та тваринами, — зізнається Шаллер. — Здається, нічого іншого мене ніколи й не цікавило».
Перше глибоке занурення у дослідження
У 1950-х роках Олаус Мурі, одна з найвпливовіших фігур у сфері охорони природи, обіймав ключові посади в різних природоохоронних організаціях й активно виступав за створення нових національних парків. У 1956 році разом із дружиною Марді він очолив наукову експедицію до долини річки Шінджек на півночі Аляски — тоді ще майже незвіданого регіону. До складу групи увійшли біолог Бріна Кессел, а також молоді науковці Боб Кріар та Джордж Шаллер.
Впродовж літа експедиція досліджувала долину пішки й на каное, вивчаючи птахів, міграції карібу та поведінку хижаків. Шаллеру спершу здавалося надмірним аналізувати кожну купу ведмежих чи вовчих екскрементів, але ця кропітка праця стала основою для його майбутніх наукових публікацій, зокрема книг «Арктична долина» (1957) та «Нова зона для мисливців» (1958).
Та експедиція мала ще одну мету — політичну. Мурі прагнув домогтися перетворення цього дикого регіону на заповідник. У липні 1956 року до їхнього табору завітав суддя Верховного суду США Вільям Дуглас, який підтримав цю ініціативу. Завдяки йому та іншим союзникам Мурі домігся створення Арктичного національного заповідника — одного з найбільших у США, площею майже 20 мільйонів акрів.
Для Джорджа Шаллера ця експедиція стала визначальною. Саме тут він усвідомив: справжня мета польових досліджень — не просто збирати дані, а боротися за збереження середовища існування.
«З самого початку, ще з роботи на Алясці, я знав, що базові знання про вид, який я збираю, мають призвести до його збереження», – каже він. «Завжди є мета, окрім отримання інформації про життєвий цикл виду – створення заповідника або природоохоронної зони. Я маю на увазі, який сенс писати некролог про вид?»
Після Аляски Шаллер вступив до аспірантури в Університеті Вісконсина.
Захоплення горилами — перша велика експедиція до Конго
У 1959 році, під час роботи над докторською дисертацією, Джордж Шаллер вирушив до Бельгійського Конго, щоб дослідити поведінку гірських горил — виду, який на той час майже не вивчався. Разом із дружиною Кей вони понад рік жили серед цих тварин у віддаленому регіоні Вірунга, в дерев’яній хатині поблизу кордону з Руандею. Кей допомагала вести побут, а Шаллер вивчав раціон, соціальні звички та індивідуальні особливості горил. Їхні спостереження стали основою для дисертації та кількох знакових публікацій, зокрема «Гірська горила: екологія та поведінка» (1963), яка здобула премію Товариства дикої природи, а також популярної книги «Рік горили».
На той час світ майже нічого не знав про горил, окрім спостережень за поодинокими екземплярами в неволі. Шаллер щодня ходив у гори, поступово привчаючи тварин до своєї присутності.
Але їхнє перебування в Конго збіглося з драматичними подіями. У 1960 році Бельгія втратила контроль над колонією, що призвело до громадянської війни. Шаллери, відрізані від новин, дізналися про це лише з листів рідних. Кей була вагітна, й з міркувань безпеки пара вирішила покинути хатину та виїхати до Уганди. До Конго вони так й не повернулись.
Життя Шаллера після Конго
У роки після повернення з Конго Джордж Шаллер продовжив активно подорожувати світом, очолюючи численні польові дослідження диких тварин.
У 1963-1964 роках разом із дружиною він вирушив до Національного парку Канха в Індії. Там він вивчав бенгальських тигрів та популяції оленів. На основі цієї експедиції він написав книгу «Олень і тигр» (1967), яка стала науковим проривом.
У 1966 році подружжя переїхало до Танзанії. Вони жили в Серенгеті, де Шаллер вивчав левів та інших африканських хижаків. Ці дослідження лягли в основу книг «Леви Серенгеті» (1972) та «Королівство хижаків» (1972), що змінили підходи до розуміння соціальної поведінки левів.
У 1973 році Шаллер здійснив експедицію в регіон Долпо, високогірний район Непалу. Там він спостерігав за блакитним бараном й вперше побачив рідкісного снігового барса. У середині 1970-х років Шаллер проводив дослідження гірських овець та кіз у північному Пакистані, зокрема вивчав гірських козлів й архарів. У 1980 році Шаллер став першим західним науковцем, який отримав дозвіл на дослідження гігантських панд у Китаї після революції 1949 року. Він працював у заповіднику Волонг й довів, що головною загрозою для панд є не циклічне вимирання бамбука, а діяльність людини. Протягом 1980-х та 1990-х років він багато працював у Тибеті, особливо в регіоні Чантан, досліджуючи популяції снігових барсів, диких яків, тибетських газелей та антилоп чіру.
У 1990-х роках Джордж Шаллер вирушив до Монголії, де досліджував диких верблюдів та джейранів. Паралельно працював у Таджикистані, Афганістані, Ірані, М’янмі, Бутані та В’єтнамі, допомагаючи запроваджувати природоохоронні програми.
Разом з Аланом Рабіновіцем Шаллер довів існування саоли — таємничої тварини з вологих лісів Лаосу. Також йому вдалося повторно зафіксувати в’єтнамську бородавчасту свиню та тибетського благородного оленя, які вважались вимерлими.
Після кожного завершеного проєкту Шаллер не шукав сенсацій — він просто йшов далі, обираючи нову тварину, яка його надихала. Як він сам каже:
«Якщо збираєшся роками спостерігати за твариною, вона має тебе захоплювати».
Сімʼя, спадщина та визнання
Кей була не лише дружиною, а й повноцінною партнеркою в роботі: допомагала з дослідженнями, редагувала тексти, вирішувала побутові труднощі, піклувалася про безпеку дітей у польових умовах. Її підтримка була настільки важливою, що у передмові до книги «Остання панда» Шаллер написав, що всі досягнення належать їм обом.
У подружжя народилося двоє синів. Ерік — професор біології в Дартмутському коледжі й письменник-фантаст, а Марк — професор психології в Університеті Британської Колумбії у Ванкувері.
Кей Шаллер померла 7 березня 2023 року у віці 93 років. Джордж проживає у будинку для літніх людей у Нью-Гемпширі, де його регулярно навідують сини. Навіть у 92 роки він залишається активним, зберігає ясний розум та фізичну форму.
Джордж Шаллер написав понад 15 книг, заснованих на багаторічних спостереженнях за дикими тваринами у природному середовищі. Видатні досягнення Шаллера неодноразово були вшановані престижними нагородами. Серед них:
- Національна книжкова премія США;
- Стипендія Гуггенхайма;
- Золота медаль Всесвітнього фонду дикої природи;
- Міжнародна премія «Космос»;
- Премія Тайлера;
- Медаль Альберта Швейцера;
- Премія National Geographic;
- Нагорода Індіанаполіса за охорону природи.
Джорджа Шаллера називають «Дарвіном дикої природи» та «старійшиною зоології». У 2017 році на його честь було названо новий вид скорпіона — Liocheles schalleri.
Його життя — це приклад того, як наука, пристрасть та особиста відданість можуть змінити долі не лише окремих видів, а й цілих екосистем.