Американський інженер, який прославився як керівник масштабних інфраструктурних проєктів у Нью-Йорку на початку XX століття. Найбільшу славу він здобув завдяки своїй ролі у проєктуванні та будівництві моста Трайборо, який з’єднує Мангеттен, Бронкс та Квінз. Про життя та карʼєру цього видатного інженера — далі на bronx.name.
Дитинство та освіта
Едвард Бірн народився 27 січня 1864 року у Бронксі, у родині Фредеріка Джона та Сьюзен Мері Бірн. Його предки походили з Ірландії. Ранні роки хлопця пройшли у період після Громадянської війни в США — у часи швидкої індустріалізації та зростання Нью-Йорка як міста-гіганта. Його сім’я, як і багато ірландських іммігрантів того часу, належала до робітничого середнього класу. Малий Едвард проявляв інтерес до точних наук та інженерії ще змалку. У 1884 році він закінчив Школу інженерії Сіті-коледжу Нью-Йорка (City College of New York) — один із найкращих технічних навчальних закладів свого часу. Йому було лише 20 років, коли він отримав диплом інженера. Як молодий випускник, Едвард почав працювати у департаменті водогону Нью-Йорка, де набув цінного досвіду, працюючи над акведуками, водопостачанням та транспортною інфраструктурою.
Уже з юнацьких років Бірн виявляв як глибокі технічні знання, так і надзвичайну працьовитість. Це дозволило йому згодом швидко піднятися кар’єрними сходами у сфері міського будівництва.
Геніальний проєктувальник мостів
Інженерний шлях Едварда Бірна розпочався ще у 1886 році — тоді він долучився до проєкту водопостачання Кротона у складі Комісії з акведуків Нью-Йорка. Саме там він познайомився з Робертом Ріджвеєм — майбутнім відомим інженером та державним діячем. Ця випадкова зустріч на будівництві стала початком двох блискучих кар’єр.
Упродовж 1889-1897 років Бірн займався проєктуванням автомагістралей та мостів у Департаменті громадських робіт Нью-Йорка. А вже з 1 січня 1898 року розпочалася його справжня карʼєра — він став співробітником щойно створеного Департаменту мостів.
36 років Едварда Бірна у міських інженерних структурах можна умовно поділити на два етапи. У першому, до 1912 року, Бірн керував зведенням важливих переправ, зокрема мостів на Вілліс-авеню через річку Гарлем, а також кількох споруд через Датч-Кіллс та старого мосту через річку Флашинг.
Другий етап кар’єри почався у 1912 році, коли Бірн став заступником головного інженера, а з 1915 року й безпосередньо головним інженером. Після завершення Першої світової війни він очолив еру інтенсивного будівництва. Попри економічні труднощі Великої депресії, було зведено щонайменше п’ятнадцять нових мостів, десять з яких — розвідні. Завдяки Бірну пропускна здатність Мангеттенського й Квінзборо мостів значно зросла — він ініціював будівництво додаткових транспортних шляхів на їхніх верхніх палубах. Його ім’я навіки вписане в історію міської інженерії Нью-Йорка — як символ відданості, технічної майстерності та бачення майбутнього.
Найвидатніша робота інженера — Міст Трайборо
Це був проєкт з великою історією та величезним історичним значенням для Нью-Йорка. Його можна розділити на наступні періоди:
- 1916-1928: Народження ідеї.
Ще у 1916 році Едвард Бірн висунув амбітну ідею: з’єднати Мангеттен, Бронкс та Квінз єдиним мостом — Трайборо. Він не просто уявив собі цей міст, а розробив детальну концепцію: кілька різних типів прольотів, двоколійна залізниця, дорожні смуги та пішохідні переходи. Вже тоді міст розглядався як інженерний прорив, що полегшить транспортну ситуацію й стимулюватиме економічний розвиток. До того ж транспортні потоки постійно зростали: лише між 1916 та 1922 роками кількість автомобілів, які щодня перетинали Квінзборо міст, збільшилася з 9 800 до майже 15 000. А міжрайонні поромні перевезення залишалися надто повільними й перевантаженими.
- 1927-1929: Проєкт набирає обертів.
У 1927 році місто нарешті виділило 150 тисяч доларів на підготовчі дослідження й буріння під майбутній міст. До 1929 року був отриманий дозвіл на проєктування, 3 мільйони доларів були виділені Кошторисною радою для початку будівництва. Того ж року під керівництвом Бірна, вже як головного інженера DPS, розпочалися реальні інженерні роботи: закладання фундаментів та анкерних кріплень. Церемонія закладення першого каменя відбулася 25 жовтня 1929 року у парку Асторія — символічно в день Чорної п’ятниці, яка ознаменувала початок Великої депресії. З ентузіазмом стартувала епоха великих змін — але економічна криза вже наближалась.
- 1930-1933: Гальмування будівництва.
Хоча спочатку роботи йшли активно, вже у 1930 році вони зупинилися. Місто опинилося у глибокій фінансовій кризі, робочі місця скорочувалися, плани заморожувалися. До березня 1933 року, коли Франклін Рузвельт став президентом, ситуація стала критичною — 13 мільйонів безробітних по всій країні. У відповідь Рузвельт ініціював масштабну програму «Нового курсу», а з нею — запуск Адміністрації громадських робіт (PWA), яка виділила 44 мільйони доларів на Трайборо міст.
- 1933-1934: перші кроки TBA.
У листопаді 1933 року, коли було створено Управління мосту Трайборо (TBA), Бірн був призначений його першим головним інженером. Він вважав цей міст кульмінацією всієї своєї кар’єри. Але вже в лютому 1934 року, після приходу нового мера Фіорелло Ла Ґуардії, Бірн змушений був піти у відставку внаслідок політичної реформи й реструктуризації адміністрації. Хоч він не завершив проєкт, заслуга в започаткуванні будівництва мосту Трайборо беззаперечно належить саме йому. У 1934 році Роберт Мозес став фактичним керівником TBA. Він домігся фінансування: 9 мільйонів — у вигляді грантів та 35 мільйонів — у вигляді кредитів. Місто, країна та економіка знову запрацювали. До проєкту долучилися сотні підрядників та тисячі робітників із різних штатів. У пікові моменти на будівництві було залучено до 3000 осіб.
- 11 липня 1936: Урочисте відкриття.
У липні 1936 року, після семи років роботи, міст Трайборо нарешті відкрився. У присутності президента Рузвельта, мера Ла Ґуардії та 15000 ньюйоркців міст був урочисто введений в експлуатацію. У своїй промові Ла Ґуардія наголошував:
«Що може бути більш символічним для наших сучасних зусиль, ніж міст? Хіба ми не прагнемо подолати наші нинішні проблеми? Хіба це не пам’ятник рішучості американського народу сьогодні та нагадування про помилки минулого?»
Хоча Едвард Бірн не дочекався завершення мосту, його роль в уявленні, плануванні та запуску будівництва Трайборо стала ключовою. Саме він першим побачив можливість об’єднання трьох районів мегаполіса єдиною артерією. Його бачення, витримка та технічна майстерність залишили глибокий слід в історії інфраструктурного розвитку Нью-Йорка.
Інші проєкти та особисте життя
Едвард Бірн не обмежувався тільки мостами — він був глибоко зацікавлений й у розвитку міських транспортних артерій. Його команда також проєктувала та будувала сміттєспалювальні заводи та інші масштабні об’єкти для різних міських департаментів. Ще одним прикладом його далекоглядності стала ідея побудови автомобільного тунелю, що мав би з’єднати південну частину Мангеттена (Беттері-Парк) з авеню Гамільтона в Брукліні, пройшовши через острів Гавернорс. Бірн підготував перші плани для цього масштабного проєкту, який набув широкого розголосу вже у 1939 році.
Крім того, ще у 1929 році він розробив попередні плани та кошториси для будівництва автомобільного тунелю під Іст-Рівер — від 38-ї вулиці на Мангеттені до Квінза. І хоча ці тунелі так і не стали його завершеними роботами, самі ініціативи свідчать про надзвичайну глибину його мислення в міському плануванні.
У 1902 році Бірн одружився з Елізабет Мері Діллон. Їхнє щастя тривало недовго — у 1912 році дружина померла, залишивши чоловікові на виховання двох маленьких синів. Бірн більше не одружувався, повністю присвятивши себе їхньому вихованню.
У вільний час Едвард із задоволенням відвідував театр, особливо любив музичні комедії, а також був фанатом футболу. Під час навчання його синів в Університеті Нотр-Дам в Індіані, він не пропускав жодного матчу улюбленої команди.
6 грудня 1938 року Едвард Бірн помер у місті Рай, штат Нью-Йорк, у будинку свого сина. Його поховали на кладовищі Голгофа у Квінзі, й символічно, його останній шлях пройшов через міст Трайборо, проєкт, якому він віддав стільки років життя.