У ХХ столітті в науковому світі значно переважали чоловіки. А зустріти успішну жінку вчену в галузі біофізики — це було взагалі дуже великою рідкістю. Саме про такий виключний випадок розкажемо у цій статті. Розалін Сасмен Ялоу — учениця звичайної школи у Бронксі, яка не тільки стала єдиною жінкою на фізичному факультеті в університеті, а й здобула найвищу нагороду у світі науки — Нобелівську премію. Далі на bronxname.
Старанна учениця
Розалін Сасмен Ялоу народилася у Нью-Йорку в родині Симона Сасмена та Клари Ялоу 21 червня 1921 року. Симон був власником паперової фабрики, тому сімʼя жила у достатку. Батьки Розалін не мали навіть повноцінної середньої освіти, але змогли стати на ноги. Та вони добре усвідомлювали, що їхній випадок — це скоріше виключення, батьки розуміли цінність освіти, тому докладали всіх зусиль, щоб донька мала змогу вчитися та розвиватися.
Розалін була розумною та старанною дівчинкою, любила вчитися, часто її можна було побачити в місцевій бібліотеці. До школи вона пішла у Бронксі. В початкових класах Розалін захоплювалася математикою, але після того, як у розкладі з’явилася хімія, вона занурилась у світ хімічних дослідів.
Опинившись у 1937 році у коледжі Хантера у Нью-Йорку, Розалін знову змінює вектор своїх уподобань. Тут вже її більше приваблює фізика. Саме у той час зʼявляються нові відкриття у галузі ядерної фізики. А після того, як Ялоу прочитала біографію Марії Кюрі, вона точно вирішила, що хоче повʼязати своє життя саме з фізикою. Остаточно Розалін впевнилася у своєму рішенні після того, як потрапила у 1939 році на лекцію італійського вченого Енріко Фермі про ядерний поділ, який щойно відкрили Отто Ган, Ліза Мейтнер і Фріц Штрассман. Ялоу самовіддано вчилася та мріяла вписати своє ім’я на сторінках ядерної науки.
У 1941 році Розалін Сасмен Ялоу стала першої жінкою, яка закінчила Хантер зі ступенем фізика.
Війна, одруження та захоплення медициною
Вже через місяць після закінчення коледжу Розалін запросили працювати викладачем та запропонували місце аспірантки в інженерному коледжі Іллінойського університету. Жіноча постать серед інженерів та фізиків в ті часи виглядала буде незвично. Ялоу була єдиною дівчиною серед 400 студентів та першою жінкою аспіранткою фізичного факультету Іллінойсу з 1917 року. Цьому також сприяла напружена ситуація у світі. У 1941 році вже було зрозуміло, що США не вдасться залишитися осторонь у війні. Тому багато чоловіків аспірантів або призвали до армії, або направили на секретні дослідні станції для роботи над воєнними проєктами.
І знову Розалін занурилася у навчання. Вона активно веде дослідницьку роботу та успішно захищає дисертацію. У 1943 році дівчина виходить заміж за Аарона Ялоу — також аспіранта фізика.
У 1945 році вона повертається з докторським ступенем до Хантерського коледжу вже як викладачка. Класи тоді заповнили ветерани, які повернулися з війни. Вже тоді Розалін відчула, що хотіла б якось допомогти цим людям, але ще не розуміла як. Та доля поступово її вела до відповіді на це питання. У 1947 році чоловік знайомить Розалін з Едіт Квімбі — фізикинею з Колумбійського університету, яка спеціалізувалася на медичному використанні радіоактивних ізотопів. Деякий час жінки тісно спілкувалися, Ялоу навіть волонтерила у лабораторії Квімбі. Там вона познайомилася ще з однією впливовою людиною у галузі медичної фізики — Джоаккіно Файлою. Саме вона сприяла тому, щоб Розалін взяли працювати на неповний робочий день консультанткою у відділенні радіотерапії державного шпиталю ветеранів у Бронксі. Там же Ялоу зайнялася організацією та обладнанням однієї з перших у США радіоізотопних лабораторій.
У 1950 році Розалін вже точно визначилася з тим, чим хоче займатися, вона залишає викладацьку діяльність та присвячую весь час роботі у шпиталі Бронксу.
Соломон Берсон — ще один доленосний чоловік у житті Розалін
Спочатку на новому місці роботи Ялоу почувала себе трохи розгубленою, адже навкруги було багато чого нового та невідомого. Але після однієї зустрічі все стало на свої місця. Розалін зрозуміла, що і як вона має тут робити. Це був Соломон Берсон. Він проходив стажування та випадково опинився у шпиталі Бронксу. Взагалі то Берсон вже погодився на роботу у подібному шпиталі в Бедфорді, штат Массачусетс. Але чим більше він спілкувався з Розалін, тим більше сумнівався у своєму рішенні.
Соломон Берсон ріс талановитою та допитливою дитиною. Він чудово вчився, віртуозно грав на скрипці та мав безліч перемог у шахових турнірах. Соломон мріяв стати лікарем, але до свого покликання також дійшов не одразу. Берсона не прийняли в кілька медичних шкіл. Та він не здавався, здобув ступінь магістра в Нью-Йоркському університеті й став викладати анатомію в стоматологічній школі. В 1941 році Берсон все ж таки вступив до медичної школи університету в Нью-Йорку. Через девʼять років доля його звела з Розалін Ялоу у шпиталі Бронксу. Вони немов доповнювали один одного. Берсон чудово розумівся в галузях клінічної медицини, анатомії та фізіології, а Ялоу була профі у математиці та фізиці.
Разом вони створили ідеальний дослідницький проєкт, обидва «горіли» наукою та бажанням створити щось дійсно визначне та корисне. Тож Соломон відмовляється від посади у Бедфорді й починається нескінченний потік експериментів та дослідів разом з Розалін, які тривають 23 роки.
Поглиблене дослідження діабету
В одному з численних спільних проєктів Ялоу з Берсоном вивчали цукровий діабет. Вони досліджували, які саме процеси відбуваються в організмі після введення інсуліну. Щоб відстежувати шлях молекули інсуліну, вчені вирішують додати до неї атом радіоактивного ізотопу йоду, як своєрідний маячок.
В ті часи в медицині використовувався інсулін рогатої худоби. Ялоу з Берсоном помітили завдяки такому маркуванню, що у хворих діабетом інсулін затримувався в організмі довше, ніж вважалося до цього. Вони зробили висновок, що це через те, що організм людини виробляє антитіла як реакцію на чужорідні клітини. Така імунна відповідь ускладнює використання інсуліну, бо сповільнює його роботу. Вчені закликали відмовитися від тваринного інсуліну.
Ялоу з Берсоном опублікували свої спостереження, але стикнулися з критикою. Їхні колеги вважали, що молекула інсуліну замала для того, щоб викликати утворення антитіл. Однак згодом вчені погодилися з гіпотезою Розалін та Соломона. Через деякий час було створено генетично модифіковані бактерії, які виробляли людський інсулін, та він повністю замінив тваринний.
Про невідповідність здоровʼю та екологічну справедливість у Бронксі читайте у статті.
Радіоімунологічний аналіз — прорив у медицині
Досліди з інсуліном дозволили науковому дуету Ялоу та Берсона зробити своє найвідоміше відкриття — метод під назвою радіоімунологічний аналіз, або RIA, метод кількісного визначення невеликих кількостей біологічних речовин в організмі за допомогою радіоактивно маркованого матеріалу.
Багато сполук та речовин присутні в крові в дуже низькій концентрації.
Метод RIA дає змогу швидко та точно все виміряти. Його швидко впровадили в лабораторіях по всьому світу, що значно прискорило та полегшило діагностику й лікування багатьох захворювань. Метод RIA використовували для виявлення гепатиту в донорській крові, з’ясування причини карликовості, відстеження шляху лейкозних вірусів на стадіях до розвитку пухлини, виявлення виразкової хвороби, визначення нового класу нейромедіаторів у головному мозку – холецистокінінів, ранньої діагностики раку та встановлення рівня нейротрансмітерів або гормонів у тканині чи плазмі тощо.
Всесвітнє визнання
Саме за розробку методу РІА Розалін Ялоу отримала Нобелівську премію у 1977 році. На жаль, її вірний друг та колега не зміг розділити цей визначний та важливий момент. Соломон Берсон помер за 5 років до цього. Розалін Ялоу розділила премію з двома вченими, які працювали у суміжній галузі, — досліджували процеси виробництва гормонів у мозку.
Серед почесних нагород та визнань Ялоу також слід відзначити міжнародну відзнаку Гарднерівського фонду, премію за наукові досягнення Американської медичної асоціації, премію А. Крессі Моррісона в галузі природничих наук Нью-Йоркської академії наук, Національну медаль науки, яку науковиці вручив президент Рональд Рейган, членство у Радіаційному дослідницькому товаристві, Американській асоціації фізиків у медицині, Товаристві ендокринологів та Національній академії наук. Також Ялоу стала першою жінкою, яка отримала премію Альберта Ласкера за фундаментальні медичні дослідження у 1976 році.
На честь Соломона Берсона Розалін назвала лабораторію у шпиталі в Бронксі, де відбулося їхнє доленосне знайомство. Там вона і працювала до свого виходу на пенсію у 1991 році.
Статтю про життя та наукову діяльність Карла Турекяна читайте за посиланням.